Природний парк «Вітоша»

Варте зупинки

Оголошений 1934 року, що робить його найстарішим парком такого типу на півострові; нині це 27 079 гектарів гір, які починаються там, де закінчується маршрут останнього міського автобуса. Це також найвідвідуваніша охоронювана територія Болгарії, тож дикою природою тут не пахне. Приїжджайте в будній день, якщо хочете тиші, і прочитайте правила резерватів, перш ніж іти, — до одного з двох вхід заборонений повністю.

Оповідь

Довідка

Поштовх дав Союз захисту рідної природи. Протокол лісівничої ради від 2 лютого 1933 року і міністерський указ наступного року створили національний парк площею 6 410 гектарів із трьох частин: хвойний резерват на 759,9 гектара, торфовий резерват на 166 гектарів і решта. Того самого десятиліття держава проклала дорогу від Драгалевців угору до Алеко, прорізала двадцять два кілометри стежок, розмітила лижний маршрут із Черни-Вриха, поставила лавки на п’ятсот осіб і збудувала дев’ять хиж (гірських притулків, влітку зазвичай з обслугою). Сучасний болгарський відпочинок на природі здебільшого винайшли саме тут — свідомо, руками адміністраторів.

Потім межі рухалися шістдесят років: звужувалися, щоб дати місце випасу, знову розширювалися пізнішими указами і в лютому 1991-го досягли нинішніх 27 079 гектарів.

Два резервати варто розуміти. Бистришко Браніще на східному схилі охороняє старі ялинники, і його можна перетинати позначеними стежками. Торфено Браніще, оголошене 1935 року і нині 784 гектари торфовища на висоті близько 1 800 метрів, закрите повністю: торф тут завглибшки від 0,6 до 2 метрів, віком від тисячі до півтори тисячі років, наростає приблизно на міліметр на рік, містить понад триста мохів і п’ятсот водоростей і працює як губка, що живить водопостачання міста. Попри лижні траси й потік відвідувачів, парк усе ще має 138 ендемічних видів безхребетних і вісімдесят п’ять реліктових, вісімнадцять із яких — арктико-альпійські залишки останнього зледеніння.