Царево

Варте зупинки

Останнє більш-менш значне місто перед турецьким кордоном, на мисі між двома виступами берега, з гаванню, відкритою царем Борисом III 1937 року, і громадою, яка налічує шістнадцять пляжів загальною довжиною понад дев’ять кілометрів піску. Це практична база для крайнього півдня: Арапя та Нестинарка просто під боком, Синеморец і Силистар за півгодини, а позаду — Странджа.

Оповідь

Довідка

Місто чотири рази міняло назву. Спершу воно звалося Василико, вперше згадане арабським географом аль-Ідрісі 1153 року й описане Евлією Челебі 1662-го; воно згоріло 1882 року і приєдналося до Болгарії за Константинопольським договором у вересні 1913-го. Міністерський наказ серпня 1934 року перейменував його на Царево, на честь царя Бориса III, який оплатив будівництво порту. Указ 1950 року перейменував його на Мичурин, на честь радянського селекціонера. Стара назва повернулася 1991 року.

Успенська церква стоїть на високій ділянці старого кварталу Василико, над затокою. Це кам’яна споруда, а не дерев’яна, як її іноді описують, збудована близько 1810 року на місці давнішої церкви й набула нинішнього вигляду 1895-го — тринавова псевдобазиліка з однією апсидою, з іконами, написаними між 1797 і 1805 роками Іоаном Зографом з Ахтопола. Будівля XVI або XVII століття, розкопана на схід від неї, могла бути василикською митницею.

Гавань відкрили першого серпня 1937 року, і тоді вона була третьою за величиною в Болгарії. Наразі це будівельний майданчик: рибальський порт перебудовують у межах європейської рибальської програми без опублікованого терміну завершення. Дві речі варто врахувати заздалегідь. Прибережна дорога через місто перетинає вузький арковий міст, звужений до однієї смуги руху зі світлофорним регулюванням; а громада заявила, що не запроваджуватиме платних паркувальних зон, натомість пропонуючи безкоштовні буферні автостоянки.