Кафедральний собор Святого Павла від Хреста

Варте зупинки

Біла ворона болгарської церковної архітектури: три нефи, гостра цегляна готика, вежа заввишки тридцять один метр, за проєктом Валентіно Делл’Антоніо з Моени в Доломітових Альпах, завершена 1892 року для парафії приблизно на 1 300 осіб, майже всі з яких були австрійцями, що працювали на річці та залізниці. Вітражі, виготовлені в Будапешті й завершені 1899 року, — причина зайти всередину, а не просто сфотографувати з вулиці.

Оповідь

Довідка

Русе став головним центром католицизму в північній Болгарії в 1880-х, коли межі Никопольської єпархії перекроїли відповідно до кордонів нового князівства. 1860 року звели невелику церкву, а 1870-го навколо неї сформувалася парафія, але громада переросла і те, й інше. Наріжний камінь нинішнього собору заклали 12 жовтня 1890 року, а гроші закінчилися, коли мури піднялися лише на метр над землею; французький пасіоніст Анрі Дульсе зібрав решту коштів за кордоном, і церкву освятили рівно через два роки день у день.

Як на кафедральний собор, він невеликий — двадцять шість метрів завдовжки, тринадцять завширшки, тринадцять заввишки, — і незвично цілісний. Начиння різьбили в Богемії. Вітражі роботи Шандора Лігеті з Будапешта обходять будівлю по колу сюжетами Страстей і Воскресіння. Тут стоїть орган, встановлений 1908 року, який вважають найстарішим інструментом такого типу, що зберігся в країні.

Одне вікно сучасне, і саме його варто шукати. Його завершили 11 листопада 2012 року на честь чотирьох болгарських католицьких священників, розстріляних у Софії 11 листопада 1952 року. Один з них, Євгеній Босилков, був висвячений на єпископа саме в цій церкві за п’ять років до арешту. За переписом 2021 року католицька громада Русе скоротилася приблизно до шестисот осіб.