Природний резерват «Сребирна»

Варте зупинки

Приїжджайте навесні, коли пелікани гніздяться, а очерети шумлять ще до світанку. Уздовж озера є стежка та природничий музей; візьміть бінокль і не розраховуйте на тінь. Останніми роками колонія значно порідшала і тримається далеко від берега, тож чітко побачити птахів — це радше удача, ніж те, на що варто розраховувати.

Оповідь

Довідка

Сребирна — це мілководне прісноводне озеро за кілометр на південь від Дунаю і за шістнадцять кілометрів на захід від Силистри, що лежить прямо під Віа Понтіка — прольотним шляхом, яким птахи летять між Європою та Африкою. Тут зафіксовано сто сімдесят три види, близько сотні з них гніздяться, і саме тут найбільші в Болгарії гніздові популяції малого баклана, білоокого нирка та орлана-білохвоста. Резерватом озеро є з 1948 року, водно-болотним угіддям Рамсарської конвенції — з 1975-го, а об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО — з 1983-го.

Майже весь цей час озеро й переживало негаразди. У 1949 році дамба відрізала його від річки, і водний режим так і не відновився; 1992 року ЮНЕСКО внесла Сребирну до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, і виключила з нього лише 2003-го, після того як прокопали канал, що знову впускає весняний паводок. Улітку 2026 року резерват знову перекачував воду з Дунаю в умовах оголошеного місцевого надзвичайного стану — щоб не дати озеру обміліти ще більше, перекинули мільйони кубічних метрів води.

Пелікани — це і принада, і розчарування. Колонія суттєво порідшала: за останні роки чисельність впала до кількох десятків пар, і Сребирна більше не найбільша колонія в країні. Навколо озера прокладено три позначені маршрути, найдовший — близько шести з половиною кілометрів, є оглядова вежа та схови для спостереження. Почути ви все одно почуєте значно більше, ніж побачите.