Печера Снежанка

Варте зупинки

Лише близько 145 метрів ходів, що робить її найменшою з родопських обладнаних печер і найгустіше оздобленою: в останній залі стоїть білий сталагміт трохи більше метра заввишки, якого хтось назвав Білосніжкою, і ця назва потягнула за собою всю печеру. Заковика — у підході: паркування лежить метрів на 800 нижче, а стежка вгору крута, двадцять-сорок хвилин.

Оповідь

Довідка

Троє спелеологів — Борис Євтимов, Генчо Коцев і Жоро Златарев — знайшли печеру 3 січня 1961 року на схилі над Пештерою, де не було очевидного отвору. Археологи відтоді пов’язали сліди в ній із фракійським використанням, тож якась її частина була відома задовго до того.

Варта підйому вона густотою, а не розміром. Маршрут іде приблизно 145 метрів через чотири зали, і натічні форми стоять так щільно, що ви ніколи не далі ніж за кілька кроків від чогось. Остання з них, Чарівна зала, тримає фігуру, яка дала назву місцю: сталагміт трохи більше метра заввишки, білий і невиразно людський обрисом, який хтось 1961 року вирішив назвати Білосніжкою. Болгарські печери зазвичай називають на честь чортів і горлянок; ця пішла в інший бік.

Оператор відійшов від фіксованих груп з гідом — відвідувачі заходять з аудіогідом, тож чекати, поки набереться екскурсія, не треба, і печера відчинена щодня цілий рік, з останнім входом трохи після п’ятої. Планувати варто саме дорогу. Лишіть автівку на безкоштовній стоянці приблизно за 800 метрів нижче входу і підіймайтеся східчастою стежкою з дерев’яними поручнями; закладіть двадцять-сорок хвилин у кожен бік, більше з дітьми, і не беріться за це у взутті з гладкою підошвою.