Сині камені

Варте зупинки

Природний парк трохи більше ніж 11 000 гектарів, що підноситься просто за спиною Сливена, з крісельним підіймачем, який за двадцять хвилин піднімає вас майже на 600 метрів до полонин Карандила. Вище — дубовий і буковий ліс, струмки, печери і низка іменованих скельних утворень, зокрема Халката, тобто Кільце. Їдьте пізно: колір, за яким названо це місце, потребує низького світла.

Оповідь

Довідка

Сливенська гора — останній значний блок Стара-Планини перед тим, як хребет опускається до моря, і вона закінчується стіною скель просто над містом. Парк оголосили 1980 року, щоб їх захистити. Назва означає «Сині камені», і це не маркетинг — порода справді має сіро-синій до фіолетового відтінок, який називають найбільшим виявом такого роду на півострові, — але колір цілком залежить від світла. Рано, пізно чи в серпанку вона читається синьою. Опівдні в липні — ні.

Крісельний підіймач — причина, чому це легкі півдня, а не серйозний похід. Він іде від краю Сливена вгору до Карандили, це близько 1 895 метрів канату і майже 600 метрів набору висоти, і висаджує вас просто на відкриті полонини на верху урвища. Звідти позначені стежки розходяться до Халкати, до оглядових точок уздовж краю і вниз крізь бук і граб в ущелини.

Друга асоціація Сливена — це гайдуки, збройні вигнанці, які діяли в цих горах крізь османські століття і посідають особливе місце в болгарському самоуявленні: наполовину розбійники, наполовину опір. Місто дало кількох найвідоміших із них. Ці скелі були їхньою землею, і саме через цей зв’язок місцеві говорять про цей схил так, як говорять.