Резерват «Силкосія»

Варте зупинки

Силкосія була першим природним резерватом, оголошеним у Болгарії, у липні 1931 року, і вона охороняє триста дев’яносто гектарів мішаного дуба і бука східного з тим підліском, який робить Странджу дивною: понтійський рододендрон і кавказька чорниця, вічнозелені чагарники, що лишилися від теплішої геологічної доби і майже ніде більше в Європі не трапляються. Доступ — позначеною стежкою і в супроводі.

Оповідь

Довідка

Дата має значення. Болгарія взяла цю ділянку під охорону в липні 1931 року, а формально оголосила її резерватом у червні 1933-го — два акти, які часто наводять один проти одного. Так чи інакше, це сталося задовго до того, як ідея строгої охорони стала на Балканах звичною. Наказ охоплює триста вісімдесят дев’ять і шість десятих гектара в Царевській громаді, між селами Кості й Балгарі. Ви часто побачите 1933 рік і 396 гектарів, зокрема на старіючому сайті самого парку; державний реєстр каже 1931 і 389,6, і саме він первинне джерело.

Суть у тому, що всередині. Дубово-буковий ліс Странджі має лавролистий вічнозелений підлісок, який належить до третинного періоду, до того як льодовикові епохи спростили європейські ліси. Понтійський рододендрон цвіте тут наприкінці весни так, що в Болгарії це виглядає геть недоречно. Та сама реліктова флора і привела до того, що охороняють цілу гору.

Болгарські резервати регулює Закон про охоронювані території, який забороняє все, крім охорони, науки, проходу позначеними стежками і короткого переліку надзвичайних випадків. Для Силкосії дирекція вказує практичну форму: туристичні відвідини дозволені лише позначеною стежкою і лише з супроводом. А це означає, що про них треба домовлятися — через дирекцію парку в Малко-Тирново або через відвідувацький центр, — а не просто приїжджати. Сусідні резервати — Витаново, Средока і Тисовиця — мають власні порядки, а Узунбоджак не має жодного.