Пам’ятник на Шипці

Варте зупинки

Кам’яна вежа на гребені, де захисники, значно поступаючись чисельністю, втримали перевал крізь літо 1877 року і не дали османській армії пробитися на допомогу півночі. Усередині — сім поверхів музею і саркофаг з останками захисників. Уся суть у підйомі, і ліфта немає.

Оповідь

Довідка

Улітку 1877 року загін російських військ і болгарських добровольців утримував цей перевал проти повторюваних османських атак із півдня. Вони значно поступалися чисельністю, а в найгірший момент лишилися без набоїв; бої тут і в Шейново внизу вирішили, чи вдасться втримати російський наступ через Балканський хребет. Болгари вважають цей результат миттю, коли визволення країни перестало бути можливістю і стало фактом.

Пам’ятник з’явився значно пізніше і повільно. Наріжний камінь заклали в серпні 1922 року, конструкцію завершили 1930-го, а відкрили 26 серпня 1934 року. Це зрізана кам’яна вежа заввишки тридцять один із половиною метр із бронзовим левом біля підніжжя і назвами Шипки, Шейнового і Старої Загори, врізаними в її стіни. На першому поверсі мармуровий саркофаг зберігає останки захисників, обабіч — постаті болгарського ополченця і російського солдата. Сім поверхів над ним містять зброю, документи, фотографії й особисті речі, а також копію Самарського прапора, який несли добровольці, — нічого з цього наразі побачити не можна, і нічого з цього не чекають назад раніше за 2029 рік.

Щоб дістатися до нього, треба подолати 890 сходинок від дороги на перевалі. Вони радше рівномірні, ніж жорстокі, але їх дуже багато, а гребінь відкритий усьому, що робить погода. Ясного дня краєвид тікає з Балканського хребта в обидва боки — на північ над рівниною і на південь у Долину троянд, — і саме цей краєвид здебільшого й пояснює, чому перевал важив, а закриття цієї частини відвідин не торкається.