Церква Святої Софії

Варте зупинки

Софію названо на честь цієї церкви, а не навпаки: місто звалося Сердика, доки назва церкви поступово не витіснила стару назву в Середньовіччі. Над землею це гола червона цегла й майже порожньо всередині, і саме ця суворість і приваблює. Під землею — некрополь IV століття з мозаїчними підлогами та розписаними стінами гробниць. Заплатіть за вхід до підземелля — воно того варте.

Оповідь

Довідка

Те, що стоїть тут зараз, — це вже п’ята церква на цьому місці, зведена в середині VI століття за правління Юстиніана: хрестоподібний план під куполом, сучасниця великої Святої Софії в Константинополі, названа на честь тієї самої ідеї — Софії, Премудрості Божої, а не якогось конкретного святого. Під підлогою лежать рештки чотирьох попередніх базилік, найстарішої — з IV століття, а під ними — східний цвинтар римської Сердики.

У XVI столітті османи перетворили церкву на мечеть, знищили настінні розписи й добудували мінарети. Землетруси 1818 та 1858 років обвалили один із мінаретів, і будівлю занедбали; наступні десятиліття вона правила за склад, а в січні 1878 року тут відслужили молебень на честь зустрічі російських військ. Реставрація почалася після 1900 року, тому цегла й виглядає такою охайною.

Підземний рівень міський історичний музей утримує як археологічну пам’ятку — одну з кількох у центрі. Ви йдете піднятими містками над кам’яними гробницями, деякі з яких досі мають розписане оздоблення, і над мозаїчними підлогами ранніх церков. Це невеликий, прохолодний, тихий простір, і він пояснює, чим була Сердика, краще за все, що є над землею.