Плевенська панорама

Варте зупинки

Ніколай Овечкін і ще дванадцятеро російських і болгарських художників створили полотно 115 метрів по колу і 15 заввишки, з модельованим переднім планом, що в нього переходить; відкрили його 10 грудня 1977 року — рівно через сто років від дня капітуляції Осман-паші. Воно стоїть у Скобелевському парку на самій тій землі, поруч із редутом Кованлик. Ліфти піднімають вас на дахові майданчики з видом на редути й Мертву долину.

Оповідь

Довідка

Облога Плевена тривала п’ять місяців 1877 року і була шарніром російсько-турецької війни. Три штурми міста провалилися дуже дорогою ціною, перш ніж блокада виморила його голодом; Осман-паша капітулював 10 грудня. Відтоді Плевен звів близько двохсот пам’ятників російським, румунським і болгарським загиблим, і цей — найбільший із них.

Усередині чотири простори. Вступна зала вводить у війну; сама панорама показує третій штурм 11–12 вересня; діорама дає останні бої 10 грудня; завершальна зала охоплює капітуляцію і зимовий перехід через Балканський хребет. Живописну частину зробила команда з тринадцяти осіб на чолі з Овечкіним із військової студії Грекова в Москві, і шов між полотном і модельованим переднім планом з оглядового майданчика справді важко знайти — а в цьому й полягає весь фокус панорами.

Будівля Іво Петрова і Пламени Цачевої не соромиться себе. Барабан ніби спирається на чотири багнети, які несуть чотири горизонтальні кільця: три за три штурми і четверте, опрацьоване як фриз облоги. За перші три роки прийшло два з половиною мільйони людей. Це й досі те, що більшість болгар уявляє, почувши слово «Плевен».