Національний парк «Пірін»

Варте зупинки

Пірін — це вапняк і мармур там, де Рила — граніт, і це видно: світліша порода, гостріші гребені й цирки, повні малих холодних озер. Вихрен, 2 914 м, — очевидна мета і довгий день від автостоянки на Бандериці. Знаменитий гребінь Кончето обладнаний тросами, відкритий усім вітрам і забирав людські життя — це не варіант для родини з дітьми.

Оповідь

Довідка

Парк оголосили 1962 року навколо Вихрена, другої за висотою вершини Болгарії, і нині він охоплює трохи більше ніж 40 000 гектарів хребта. Уся суть — у геології: мармуровий і вапняковий карст замість граніту сусідньої Рили, вивітрений у бліді леза й вежі, а під ними в цирках — понад сімдесят льодовикових озер, частина з приблизно 118 в усьому хребті, бо парк охоплює лише частину Піріну. Усередині лежать два строгі резервати — Баюві Дупки–Джинджириця і Юлен, — а в долині Бандериці стоїть Байкушева сосна, боснійська сосна, якій, за оцінками, близько тисячі трьохсот років, тобто вона старша за болгарську державу.

Перед поїздкою варто розібратися з межею об’єкта Світової спадщини. Пірін внесли до списку 1983 року, але 2010-го територію об’єкта розширили саме так, щоб залишити забудовані гірськолижні зони поза нею. Схили над Банско, якими піднімається більшість відвідувачів, лежать усередині національного парку і поза межами об’єкта Світової спадщини — путівники постійно це плутають. ЮНЕСКО від 2013 року просить Болгарію про стратегічну екологічну оцінку, а про оновлений план управління — ще довше; не з’явилося ні того, ні того, і чинний план досі датований 2004 роком.

Ходити тут серйозно. У парку є хижі (гірські притулки, влітку зазвичай з обслугою) на Вихрені, Безбогу, Демяниці, Синаниці та Яворові й заслон біля Тевного озера, і класичний багатоденний траверс з’єднує їх. Погода над гребенями змінюється швидко, а води на вапняку дуже мало.