Печера Магура

Варте зупинки

Танцівники, мисливці, постаті в масках і прочитання року, намальовані на стінах скам’янілим кажанячим послідом, від пізнього кам’яного віку до раннього залізного. З’ясуйте одне, перш ніж сюди їхати: розписану галерею запечатано з 2019 року, і те, що вам показують, — проєкція. Візьміть куртку — усередині цілий рік близько 12 °C.

Оповідь

Довідка

Магура йде приблизно на два з половиною кілометри в пагорб над Рабишею, залами, достатньо великими, щоб проковтнути церкву — одна камера має понад двісті метрів завдовжки, — зі сталагмітом на ім’я Повалена сосна, що лежить на одинадцять метрів по підлозі, і колоною понад двадцять метрів заввишки. Тут холодно, вогко й слизько, освітлення постійне, а екскурсійне коло триває годину і виводить вас на протилежному боці пагорба від того, де ви заходили.

Слава печери тримається на понад семи сотнях малюнків, зроблених не пігментом, а кажанячим гуано, нанесеним на скелю і скам’янілим на ній. Вони тягнуться від пізнього кам’яного віку до раннього залізного і показують полювання, танці, постаті в масках, тварин і геометричні знаки; одну панель читають як сонячний календар, хоч це тлумачення належить самій пам’ятці, а не якомусь консенсусу.

І побачити їх ви не можете. Галерею з малюнками, десь за триста сімдесят п’ять метрів від входу, адміністративно закрили 2019 року, після того як пліснява, пов’язана з відвідувачами, освітленням і зміненим мікрокліматом, почала руйнувати зображення; тепер її перекриває залізна ґратка для всіх, крім дослідників і знімальних груп. Замість неї в іншій залі працює проєкція, а біля входу є фотовиставка. Значна частина реклами за цим не встигла, і саме тому люди приїжджають, чекаючи іншого. Ще одна правда, про яку рекламують менше: в одній із галерей уже близько півстоліття витримує ігристе вино винарня, і робить це досі.