Гора Люлин

Варте зупинки

Усі в Софії дивляться на південь, на Вітошу, і забувають про хребет на західному боці долини. Люлин має близько двадцяти кілометрів завдовжки і сягає найвище на Дупевиці, 1 256 метрів, — на тисячу метрів нижче за сусідку, з’єднаний із нею через Владайський перевал і доступний звичайними міськими автобусами. Букові ліси, кілька невеликих монастирів, а в будній день — майже нікого.

Оповідь

Довідка

Люлин відділяє Софійську улоговину від Пернишської — двадцять кілометрів із північного заходу на південний схід і дванадцять-тринадцять упоперек, а сідловина Владая на південно-східному кінці з’єднує його з Вітошею. Струмська автомагістраль перетинає його через перевал Бучино, а стара дорога I-6 іде через Владаю, тож він оточений трафіком і всередині все одно тихий.

Через меншу висоту це інший тип прогулянки: широколистий ліс замість смереки, без снігу значно більшу частину року і достатньо пологий, щоб пройти його за пообіддя без планування. На його схилах стоять два монастирі, частина кільця невеликих обителей довкола Софії, які разом називають святою горою міста.

Практична принада в тому, що софійська автобусна мережа дістає до його підніжжя із західних районів і з Банкі, а це означає ані автівки, ані раннього виїзду. Як гора вона не конкуруватиме з тим, що по той бік долини. Як місце, щоб вибратися з міста на три години в будній день, вона краща за Вітошу саме тому, що нікому іншому це не спало на думку.