Мандренське озеро

Варте зупинки

Мандра — третє з бургаських озер і те, яке ніхто не фотографує. До 1963 року, коли його перекрила гребля, це була відкрита напівсолона лагуна, сполучена з морем; очерети й пеліканові мілини зникли, а на їхнє місце прийшло прісноводне водосховище. Воно й досі одне з найважливіших місць зимівлі в Болгарії, де попелюхів і чубатих чернетей рахують десятками тисяч, і найкраще тут у ті місяці, коли сюди ніхто не їде.

Оповідь

Довідка

Османський реєстр 1493 року називає його Кьорфез, тобто затока, а Константин Іречек 1884 року описував його як десять кілометрів завдовжки і один-два завширшки, відкрите до моря. У 1930-х спрямили річки й насипали дамби; гребля з’явилася 1963-го. Тепер водне дзеркало має близько тисячі трьохсот гектарів, живлять його чотири річки — Ізворська, Факійська, Средецька і Русокастренська, — і воно постачає воду не лише птахам, а й промисловості та зрошенню.

Те, що воно втратило в оселищах, почасти надолужило масштабом. Тут зафіксовано понад двісті п’ятдесят видів; орнітологічно важлива територія Мандра–Пода охоплює майже шість тисяч гектарів і налічує 245. Зима — це сезон: малий баклан і кучерявий пелікан, червоновола казарка, білолоба гуска десятками тисяч, а також найбільші в країні обліки лебедя-кликуна й малого лебедя. На відміну від Атанасовського, це не водно-болотне угіддя Рамсарської конвенції, хоч і зона Natura 2000 за обома директивами.

Складність — це доступ. Уздовж північного берега озера стоїть промисловість, решту берега займає очерет, і власної інфраструктури для відвідувачів немає. Працюють три місця. Пода, біля витоку, має вежу і персонал. Лале Баїр, пагорб на дорозі з Меден Рудника в бік Твирдиці, показує весь його розмах із висоти вісімдесяти восьми метрів. А гирло річки Ізворська, охоронювана ділянка на сто п’ятдесят гектарів, — за півгодини пішки від села Дімчево для тих, хто готовий задля цього попрацювати.