Вершина Ком

Варте зупинки

2 016 метрів над Берковицею, з Дунайською рівниною, що розстелилася на північ, — місто просто під ногами, Монтана та Огостенське водосховище за тридцять кілометрів. Це західний край маршруту Ком — Емине, гребеневого шляху, що перетинає всю Болгарію до Чорного моря, тож половина людей тут лише починають щось довге. Як одноденний вихід це прості дві години підйому трав’янистим схилом від хижі.

Оповідь

Довідка

Ком — найвища точка Берковицької гори, однієї з ділянок Західнобалканського хребта: округла трав’яниста вершина з крутим кам’янистим північним схилом і пологим південним, що утворює короткий західно-східний гребінь разом із сусідніми Среден-Ком і Малак-Ком. П’ятнадцять кілометрів асфальту піднімаються від Берковиці до хижі «Ком», і саме звідти зазвичай починаються походи; пішки дорога займає близько трьох з половиною годин, що марнує цілий ранок.

Від хижі позначена стежка перетинає сідловину між Малак-Ком і Среден-Ком, а потім повертає на захід уздовж гребеня — приблизно дві години, без складнощів, але й без жодного укриття, якщо погода зіпсується. Довші підходи ведуть від перевалу Петрохан, приблизно три з половиною години за червоним маркуванням Ком — Емине, і від сіл Комщица та Гинци, приблизно три години.

Головне тут — вид на північ. Іван Вазов написав про нього вірш, і біля позначки вершини стоїть кам’яна плита з його рельєфним портретом та рядками з цього вірша — невеликий, трохи пафосний монумент, який, утім, є цілком справедливою відповіддю на те, що видно звідси нагорі.