Калиакра

Варте зупинки

Мис — це лезо червонястої породи, що вдається на два кілометри в Чорне море, із сімдесятиметровими урвищами з обох боків і фортечним муром, проведеним у найвужчому місці. У XIV столітті це був осідок деспотату Добротиці. Тепер це резерват, дорога, каплиця і дуже добра прогулянка. Пізнє пообіддя — той час, коли скеля справді стає червоною, а не просто теплою.

Оповідь

Довідка

Мисом користуються щонайменше від IV століття до н. е., коли на ньому стояло фракійське поселення Тирізіс. Його розквіт припав на 1300-ті роки за Добротиці, який керував звідси цим узбережжям, карбував власну монету і тримав унизу галери. Османи взяли мис 1393 або 1394 року. Уціліли фундаменти, цистерни й відтинки муру, а не будівлі, що стоять, — уся драма тут у самому місці.

Пам’ятник біля входу позначає легенду про сорок дівчат, які, як кажуть, зв’язали волосся і зайшли в море, аби не потрапити в полон. Документальних підстав для цього немає. Це історія, яку виростило саме місце, і її розповідають на кожній зупинці на мисі.

Увесь мис є природним і археологічним резерватом від 1960 року — близько 687 гектарів, разом зі смугою моря, з понад чотирма сотнями видів рослин, з яких майже півсотні рідкісні або охоронювані. Він лежить під Віа Понтікою, тож восени над ним ідуть хижаки й лелеки, а під урвищами регулярно бувають звичайні дельфіни-білобочки. Каплицю Святого Миколая збудували на самому вістрі 1993 року. Їдьте пізно: світло після п’ятої робить із залізом у цій породі те, чого полудень не може.