Національний театр імені Івана Вазова

Варте зупинки

Неокласичний фасад з Аполлоном і музами на фронтоні — це та світлина, яку в Софії роблять усі, а сквер із фонтаном перед ним — те місце, де теплого вечора сидить усе місто. Після темряви, з підсвіченим фасадом, — краща година. Потрапити всередину складніше, ніж здається, — див. застереження нижче.

Оповідь

Довідка

Спершу з’явилася трупа. 1904 року міністр освіти Іван Шишманов перетворив приватний колектив під назвою «Сльоза і сміх» на державний театр, а будівлю замовили віденському бюро Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера, які збудували театри в половині Центральної Європи. Її завершили 1906 року і відкрили 3 січня 1907-го, з 848 місцями і стельовими та настінними розписами віденського художника Рудольфа Фукса.

Його двічі руйнували. Пожежа під час вистави на початку 1923 року забрала сцену, частину глядацької зали й гардероб; німецький архітектор Мартін Дюльфер відбудував театр, і 1929 року він відкрився знову з сучасною сценічною механікою і 1 236 місцями. Авіаналіт 10 січня 1944 року вирвав частину зали і південне крило, і трупа роками працювала в інших місцях, доки 1949-го не провели реконструкцію.

Остання велика перебудова, яку між 1972 і 1976 роками здійснив болгарський архітектор Іван Томов, повернула екстер’єр 1907 року, тихо вставивши всередину сейсмостійкий бетонний каркас, камерну залу і підземний склад декорацій. Сьогодні театр працює на трьох сценах: велика зала на 780 місць, камерна на 120 і майданчик на четвертому поверсі на 90. Назва вшановує Івана Вазова — письменника, який зробив для того, щоб нова країна мала літературу, більше за будь-кого.