Бургаська затока

Варте зупинки

Бургаська затока — найбільша врізка в берегову лінію на всьому цьому узбережжі, що тягнеться від мису Емине на півночі до мису Маслен на півдні, і кожне поселення, соляний промисел, лагуна й порт у цьому путівнику існують саме завдяки їй. Затоку як таку не відвідаєш, але можна стати на краю пірса або на пагорбі Лале-Баир і побачити, чому саме її обрали і греки, і римляни, і соледобувники.

Оповідь

Довідка

Роботу тут виконує сама форма узбережжя. Довга мілка дуга, обернена на схід, збирає наноси, намиває піщані коси і замикає за ними лагуни; саме так утворилися Атанасовско, Поморіє та колишній лиман Мандра, і саме тому в одному місці зосереджено стільки солі й пташиного життя. Та сама дуга давала безпечну стоянку майже за будь-якого вітру, тому Аполлонія постала на одному її кінці ще у VII столітті до нашої ери, а Анхіало — на іншому.

Острови затоки лежать усі на південному краю: Святий Іван і Святий Петро біля Созопола, Святий Кирик, з’єднаний із містом, Святий Тома трохи південніше, і Свята Анастасія просто посередині затоки. Усі вони вулканічного походження. Північний берег низький і піщаний аж до Поморіє, а далі здіймається в останні пагорби Стара-Планини біля мису Емине.

Сьогодні затока — це діючий рейд. Танкери стоять на ньому в очікуванні нафтового терміналу, портові крани тягнуться вздовж західного берега, а нафтопереробний завод стоїть за Ваєю. Болгари з інших регіонів вважають це потворним. Але саме це і робить Бургас справжнім містом, а не курортом, і вид з кінця пірса — острови праворуч, крани ліворуч, соляні поля позаду вас — і є чесним видом на це місце.