Природний парк «Золоті Піски»

Варте зупинки

Тринадцять квадратних кілометрів дуба й граба, що тягнуться близько дев’яти кілометрів уздовж узбережжя і заледве більш як кілометр углиб, під охороною з 1943 року — задовго до курорту, який тепер до нього прилягає. Це прогулянка, а не дика природа. Причина сюди піднятися — монастир Аладжа, вирубаний у скелі в межах парку, і той факт, що в лісі на двадцять градусів прохолодніше, ніж на пляжі.

Оповідь

Довідка

Ліс виділили під охорону 1943 року, під назвою Хачука, коли на цьому узбережжі були самі дерева й рибальські села. Готелі з’явилися в 1950-х і 60-х і зупинилися на межі лісу, і ця межа тримається відтоді, — тому курорт такого розміру й має за спиною справжній старий ліс, а не чагарник.

Усередині — близько чотирьохсот видів рослин і мішаний листяний намет із дуба, граба, в’яза, клена й липи, з джерелами, сарнами, кабанами і трохи менш як вісімдесятьма зафіксованими видами птахів. Позначені стежки піднімаються вглиб суходолу від курорту до Аладжі; це рівномірний підйом у тіні, і саме це найкращий аргумент на користь того, щоб пройти ним у липні, а не гуляти набережною.

Біля підніжжя в сезон варто очікувати на компанію, бо нижні стежки починаються серед готелів, а вже за кілометр людей значно менше. Поза сезоном, коли курорт закритий і трохи похмурий, ліс — головна причина взагалі бути на Золотих Пісках.