Черни-Врих

Варте зупинки

2 290 метрів, четверта вершина країни після Мусали, Вихрена та Ботева, і єдина з чотирьох, на яку можна піднятися між сніданком і обідом, вирушивши просто зі столиці. Від хижі «Алеко» це 450 метрів набору висоти стежкою, без жодного лазіння. Верхівка — плаский кам’янистий купол з метеостанцією, а не гостра точка, на якій можна стояти.

Оповідь

Довідка

У серпні 1895 року письменник Алеко Константинов привів сюди одразу близько трьохсот людей, серед них і Івана Вазова, і саме від цього дня відлічують історію організованого гірського туризму в Болгарії. Річницю й досі щороку відзначають на горі. Усе інше на Вітоші — хижі, позначені стежки, спілка, яка домоглася створення парку, — виникло вже потім.

Вершину радше вимірюють, ніж нею милуються. Метеостанція стоїть тут із 1935 року; за багаторічними спостереженнями клімат тут тундровий: середня річна температура близько 0,3 °C, екстремуми −27,4 °C і +22,7 °C, середня швидкість вітру 9,3 метра за секунду і близько 1 175 міліметрів опадів на рік. Це одна з найвітряніших вершин Європи, і причина — у формі гори: широкий відкритий купол, перед яким немає нічого, що затримувало б вітер.

У ясний день на півдні здіймаються вершини Рили, а під ногами відкривається майже вся Софійська улоговина. У хмарах видно хіба станцію й майже нічого більше, і люди все одно піднімаються в хмарах, бо стежка очевидна, а відстань невелика. Вона справді невелика. Але це також дві тисячі метрів над містом, і взимку різниця між ними — це вже не питання градусів, а питання спорядження.