Центральна синагога Софії

Варте зупинки

Освячена 1909 року для громади, що походила від євреїв, вигнаних з Іспанії й розселених по всіх османських Балканах, і збудована з розрахунку на понад тисячу вірян. Віденська латунна люстра тут найбільша в країні. Нагорі — невеликий музей, який пояснює, зокрема, чому болгарських євреїв не депортували. Приходьте в буденний день — синагога зачиняється на два різні набори свят.

Оповідь

Довідка

Проєктував її Фрідріх Ґрюнангер, працював над нею з 1905 року, і результатом стала іспансько-мавританська будівля з віденськими деталями в стилі сецесії. Її освятили 9 вересня 1909 року в присутності короля Фердинанда та прем’єр-міністра. Головна зала восьмикутна, купол діаметром дев’ятнадцять метрів і двадцять три метри до внутрішньої точки його вершини, тридцять один метр до найвищої точки зовні; молитовна зала вміщує 1 170 місць. Мозаїка — венеційська, колони — з каррарського мармуру, столярні вироби — зі слов’янського дуба, а люстра прибула з Відня. 13 квітня 1944 року бомба влучила в північно-східний кут будівлі й не розірвалася, але від удару вибило вітражі.

Музей на верхньому поверсі містить дві постійні експозиції — про єврейські громади Болгарії та про Голокост. Друга несе в собі історію з двома половинами, які варто розповідати разом. Близько п’ятдесяти тисяч євреїв, що жили в довоєнних межах Болгарії, так і не потрапили в потяги: бунт заступника голови парламенту Димитра Пешева 19 березня 1943 року, підтриманий вищим православним духовенством і громадським протестом, змусив скасувати депортацію. Водночас понад одинадцять тисяч євреїв із територій, які Болгарія окупувала в Егейській Фракії та Вардарській Македонії, передали німцям, і їх убили в Треблінці.

Сьогоднішня громада — лише частка тієї, на яку розраховували цю залу. Це теж частина того, на що ви дивитеся.