Белоградчицькі скелі

Варте зупинки

Тридцять кілометрів вивітрених скельних утворень, яким люди століттями дають імена вершників і мадонн, — і фортеця, що просто використала три з них замість стін. Пізнє пообіддя робить увесь хребет помаранчевим; саме о цій порі й варто там стояти. Спершу перевірте час закриття — поза сезоном ворота фортеці зачиняються о п’ятій, а останній вхід — за годину до того.

Оповідь

Довідка

Скелі — це тріасовий пісковик і конгломерат, забарвлені залізом у червоне; вони тягнуться приблизно на тридцять кілометрів смугою три-п’ять кілометрів завширшки і підносяться над землею до двохсот метрів. Вивітрювання залишило їх у вигляді стовпів і шпилів, а місцева звичка давати їм імена сягає далеко в минуле: Мадонна, Вершник, Школярка, Ченці, Ведмідь, Адам і Єва.

Фортеця вбудована в них — саме це й робить місце незвичайним. Перші мури тут поставили римляни в I–III століттях, узявши за основу еліптичну скельну терасу і поклавши більшість оборонної роботи на природний камінь. Іван Срацимир розширив її в XIV столітті; османи як слід перебудували її між 1805 і 1837 роками, залучивши спершу французьких, а потім італійських військових інженерів, і в підсумку маємо три подвір’я, дванадцятиметрові мури і триста шістдесят п’ять бійниць. У 1850 році кілька тисяч повстанців облягали її десять днів, маючи на всіх близько двохсот одиниць вогнепальної зброї, і програли.

Маршрут спершу вибрукуваний, а далі перетворюється на суцільні сходи; на верхній майданчик ведуть круті металеві драбини, відкритіші, ніж більшість очікує. Вхідний квиток включає екскурсію з гідом або аудіогід. Закладіть півтори години і піднімайтеся пізно — опівдні скеля не робить нічого, а о шостій — усе.