Белоградчицька фортеця

Варте зупинки

Мури збудували лише з двох боків. З інших боків свою роботу вже виконував сімдесятиметровий пісковик, а римляни, середньовічні болгари й османи по черзі добудовували те, що їм давала скеля. Три двори піднімаються один за одним, і верхній — це відкритий підйом сходами з крутим урвищем збоку. Не для тих, хто невпевнено тримається на ногах.

Оповідь

Довідка

Те, що збереглося, здебільшого належить до початку XIX століття. Мури завтовшки понад два метри в основі й заввишки до дванадцяти метрів охоплюють трохи більш як десять тисяч квадратних метрів у трьох окремих дворах, з’єднаних воротами, — кожен наступний вищий і менший за попередній. Верхній двір — це вже ледь чи не сама лише ділянка землі між скельними вежами, зі сходами, вирубаними до оглядових точок над ним.

Першими тут будували римляни, і будували вони легко: це був радше спостережний пункт, ніж опорна фортеця. У XIV столітті Іван Срацимир розширив її до другого за значенням укріплення на своїй території після самого Видина. Османи взяли фортецю 1396 року, а потім, зіткнувшись у цих горах з постійною гайдуцькою та повстанською активністю, продовжували її розбудовувати. Повна перебудова відбулася на початку XIX століття за участю французьких та італійських інженерів — тому частина кладки виглядає на диво по-європейськи як на османський гарнізон.

Своє місце в болгарській пам’яті фортеця здобула не найкращим чином: саме звідси придушили Белоградчицьке повстання 1850 року. Востаннє у воєнних діях вона використовувалася під час Сербсько-болгарської війни 1885 року. Нині нею опікується міський історичний музей, а квиток включає гіда або аудіогід, який починається щопівгодини.