Острів Белене

Варте зупинки

Чотирнадцять кілометрів верби, тополі та осушених сільськогосподарських угідь посеред Дунаю, куди з Белене веде понтонний міст. На західному краю — діюча в’язниця, що стоїть на місці трудового табору, який з кінця 1940-х утримував політичних в’язнів. На східному краю — резерват Персински-Блата. Тут не гуляють просто так. Це місце, яке варто зрозуміти, а не обійти пішки.

Оповідь

Довідка

На мапах — Персин, для всіх інших — Белене: близько сорока одного квадратного кілометра, що утворилися там, де замулилися й злилися воєдино кілька менших острівців, складених із річкових наносів завтовшки п’ятнадцять-двадцять метрів, що здіймаються над водою заледве на дев’ять метрів. Осушувальні роботи перетворили вищий захід і центр острова на орну землю. Низький схід і досі лишається покинутими рукавами, постійним болотом і затопленим лісом, і йде під воду щоразу, як піднімається Дунай.

Саме табір — причина, чому цю назву знає більшість болгар. Він діяв кількома етапами з кінця 1940-х до 1950-х років і утримував політичних в’язнів; це найближче, що є в Болгарії до єдиної назви місця для позначення цього десятиліття. Сьогодні на цьому місці працює в’язниця, і ця половина острова закрита.

Східна половина стала резерватом Персински-Блата 1981 року й нині є ядром природного парку «Персина». Тут зафіксовано понад 170 видів птахів, серед них коровайка, малий баклан, сорокопуд чорнолобий та казарка червоновола, а в лісі водяться кабан, шакал, лисиця та видра. Обидва ці факти лежать на тих самих чотирнадцяти кілометрах намулу, і немає зручного способу поєднати їх у голові — що, зрештою, і є причиною сюди приїхати.