Бачковський монастир

Варте зупинки

Тихіший за Рильський і легший у доїзді з Пловдива, з трапезною, розписи XVII століття в якій і є причиною приїхати. Костниця вище на пагорбі старша за все інше і зазвичай порожня. Обидві оплачуються окремо від безкоштовного подвір’я, а костницю тримають замкненою — питайте всередині, а не йдіть туди навмання.

Оповідь

Довідка

Григорій Бакуріані, візантійський воєначальник грузинського походження на службі в Олексія I Комніна, заснував обитель 1083 року за гроші свого брата. Він хотів, щоб вона лишалася грузинською: устав, який він написав грецькою і грузинською, привів перших ченців із Тао й Кларджеті й прямо забороняв ченців грецького походження. Коли вона перестала бути грузинським монастирем, вам тут ніхто не скаже.

Від XI століття над землею не лишилося майже нічого, крім костниці, яка стоїть окремо приблизно за триста метрів на схід від мурів і є найдавнішою вцілілою будівлею. Вона має два поверхи — могили внизу, поховальна церква вгорі — і фрески у два заходи: найдавніші зробив маляр з Іверону наприкінці XI століття, а в XIV столітті додали, зокрема, царя Івана Александра. Тепер це музей, але його тримають замкненим і відчиняють на прохання.

Решта — XVII століття і пізніше. Головна церква Успіння постала 1604 року на фундаментах Бакуріані і зберігає монастирську ікону Богородиці, срібний оклад якої зробили 1311 року. Стара трапезна, відновлена 1623 року, несе ті розписи, заради яких їдуть: Дерево Єссеєве з десятком античних філософів, вишикуваних уздовж стіни, серед них Сократ, Платон і Діоген, і сім Вселенських соборів. Захарі Зограф розписав невелику церкву Святого Миколая в південному дворі 1840 року і вмістив у свій Страшний суд кількох відомих пловдивських громадян.