Аполлонія Понтійська

Варте зупинки

Аполлонія Понтійська була мілетською колонією приблизно 610 року до н. е., висадженою на південному краї найширшої затоки Чорного моря, з доступом до странджанського лісу й міді, до фракійської рівнини і до солі на протилежному березі. Над землею не стоїть майже нічого. Те, що є, лежить у музеї, у розкопаному мурі біля південної набережної та на островах, і про це варто знати, перш ніж іти містом.

Оповідь

Довідка

Поселенці прийшли з Мілета і Фокеї і, як кажуть античні автори, обирали бога, під чиїм знаком пливли, за вказівкою Дельфійського оракула. Вони назвали місце на честь Аполлона-цілителя і врешті поставили в його храмі на острові навпроти бронзову статую заввишки тринадцять метрів, відлиту Каламісом. Коли Марк Лукулл узяв місто 72 року до н. е., статуя поїхала до Рима, і своїх позицій місто не відновлювало століттями.

Свою вагу воно все ж повернуло, але під новою назвою. Від IV століття це був Созополіс, і як перша значна гавань на північ від Константинополя місто стало поважним християнським осередком — з єпископом, монастирями на островах і християнським некрополем поруч із церквами. Укріплення на перешийку півострова з брамою між двома вежами у тому вигляді, який можна побачити, — середньовічне.

Що вціліло, щоб на нього подивитися: південний фортечний мур і комплекс веж на приморській набережній, до якого входять зерносховище V чи VI століття і колодязь, вирубаний у IV чи III столітті до н. е.; фундаменти на острові Святого Кирика, де стояв храм Аполлона; і музей на площі Хана Крума, де зберігається найкраща в Болгарії збірка давньогрецьких ваз, кам’яні та свинцеві якорі другого і першого тисячоліть до н. е. і найдавніша знайдена в країні система водопостачання. Починайте звідти.