Монастир Аладжа

Варте зупинки

Ченці видовбали тут просто у вапняковій скелі келії, церкву, трапезну і кухню і жили в них упродовж XIII і XIV століть. Вирубані в скелі приміщення — це весь візит, і вони, чесно кажучи, голі: розписи, що дали місцю турецьку назву «аладжа», тобто «строкатий», майже цілком зникли. З грудня по лютий тут зачинено, і це багатьох заскочує.

Оповідь

Довідка

Скеля стоїть за кілька кілометрів углиб суходолу від готельної смуги Золотих Пісків, усередині природного парку. На нижньому рівні — церква, чернечі келії, трапезна і кухня, невелика поховальна церква з криптою під нею і комори. Вище, куди ведуть вирубані, а пізніше перебудовані сходи, природну нішу в скелі перетворили на каплицю.

За шістсот-сімсот метрів на захід є дві невеликі катакомби, де кераміка, монети і продряпані графіті вказують на християнське використання в V і VI століттях, — отже, люди жили в цих скелях задовго до того, як прийшла середньовічна громада. Монастир занепав після османського завоювання наприкінці XIV століття і, ймовірно, спорожнів до XVI-го.

У музейній будівлі 1970-х біля підніжжя скелі розміщені постійна експозиція і каса. Дорослі платять близько 5 €, студенти — близько 3 €. Години роботи — це те, що варто перевірити: щодня з дев’ятої до п’ятої з травня по жовтень, з десятої до п’ятої в листопаді і знову в березні-квітні, з вихідними в понеділок і вівторок, і геть нічого з грудня по лютий. Поза сезоном ліси довкола — краща половина поїздки.